У 965 році князем Русі став син Ігоря та Ольги — Святослав. Усе своє життя цей прави-тель-язичник провів у військових походах. Він не возив із собою ані намету, ані постелі, ані

казанів для приготування їжі. Як рядовий дружинник, Святослав спав під відкритим небом, поклавши під голову сідло, а його улюбленою стравою було печене на вуглинах м'ясо. Недарма видатний український історик М. Гру шевський називав Святослава «запорожцем на великокняжому престолі».

Володимир Великий
Святослав підкорив своїй владі царство волзьких булгар і завдав нищівної поразки могутньому Хозарському каганату. На Північному Кавказі князь затвердив свою владу над осетинами та черкесами, а потім на прохання візантійців вирушив утихомирювати войовничих дунайських болгар. Однак йому так припали до душі придунайські краї, що він замислив перенести сюди столицю Русі.

Візантійці були налякані планами київського князя. У 971 році в місті Доростолі на Дунаї військо Святослава було оточене стотисячною армією візантійського імператора Іоанна Цимис-хія, але воїни Святослава так мужньо відбивали усі атаки візантійців, що зрештою справа скінчилася миром.

Однак примхлива доля завдала удару з іншого боку. В 972 році Святослав із невеликою дружиною повертався з Дунайської Болгарії до Києва, коли біля Дніпровських порогів на його загін раптово напали печеніги. Князь загинув у запеклій сутичці зі степовиками.